Після здачі ліцензійних іспитів та отримання омріяного місця в американській резидентурі українські лікарі стикаються зі справжнім випробуванням — отриманням у Міністерстві охорони здоров’я листа-дозволу на виїзд, відомого під назвою Statement of Need.

Цю історію в першу чергу оцінять ті, хто йде шляхом вступу до американської резидентури. Вона яскраво ілюструє всю бюрократичну систему сучасної України. Мені особисто довелося пройти через це випробування двічі. Тож дозвольте поділитися своїми спостереженнями та внести пропозицію, яким чином можна змінити ситуацію на користь громадянам та державі.

Отже, після отримання радісної новини, що ваші зусилля увінчалися успіхом, і ви здобули місце в резидентурі, наступним кроком буде отримання американської візи J-1. Однією з умов є лист від Міністерства охорони здоров’я про те, що наша країна потребує фахівців за певною спеціальністю. В інших країнах цей процес є формальністю та зазвичай забирає декілька хвилин. Мій однокурсник в резидентурі зв’язався зі своїм німецьким міністерством телефоном і отримав підписаний лист на елекронну скриньку через п’ятнадцять хвилин. Так само легко з китайським, венесуельським, канадійським та індійським міністерствами. Скрізь, але тільки не в Україні.

Кожного разу (для резидентури та для феллоушіп) процес забирав приблизно шість місяців і коштував часу та декількох мільярдів нервових клітин у мене, друзів і моєї родини. І все лише через невпорядкованість цього процесу в міністерстві.

Проблема полягає у тому, що видача цього листа не згадується у міністерських документах, тому його наче не існує. Це, звичайно, породжує, з одного боку, широке поле для зловживань, а з іншого — зрозумілий страх порушити інструкцію, що може стати приводом для адміністративного стягнення або навіть звільнення. Ну, і, зрозуміло, це відкриває цілу гаму почуттів у міністерських бюрократів, які не можуть упустити чудової нагоди встромити палки в колеса: “Яка Америка?!! Хто дозволив?!! А хто тут залишиться працювати?!!”.  От і доводиться людям замість десяти хвилин витрачати півроку на вирішення цієї нісенітниці.

На моє переконання, справжньою причиною цього є не бажання бюрократів попити крові молодого лікаря (хоча дуже на те схоже), а простий страх бути покараним за видачу папірця, не врегульованого міністерськими наказами. Особливо в наш час великих змін, коли кожен міцно тримається за своє крісло. “Крок вліво, крок вправо — розстріл.” Однак таким чином Міністерство охорони здоров’я України фактично забороняє своїм лікарям виїзд за кордон для отримання додаткової освіти. Немає Statement of Need — немає візи, а з нею і резидентури, місце в якій дісталося тяжкою працею: “Вітаю! Приїхали.”

Подібне ставлення до інтелектуальної еліти відштовхує людей від будь-яких зв’язків із такою державою і позбавляє бажання допомагати та навіть мати будь-які контакти із таким міністерством у майбутньому. Нагадаю: закордонні українські фахівці є потужним і безкоштовним ресурсом для держави (дивіться попередні записи тут і тут). Я впевнений, що така ситуація позбавлена будь-якого сенсу та має бути змінена. Напевно достатньо було б простого розпорядження по міністерству, яке надійшло би від міністра або заступника.

Врегулювання цього питання також надасть можливість мати інформацію про лікарів за кордоном та підтримувати з ними контакт. Відсутність процедури отримання дозволу створює конфлікт і відштовхує людей, які могли б стати в пригоді державі. 

Звичайно, знайдеться багато причин, чому цього не можна зробити. Тому пропоную спочатку розібратися з аргументами сторін і подивитися на це питання очима співробітників Міністерства охорони здоров’я. Вони (небезпідставно) дивляться на від’їзд лікарів за кордон, як на втрату інтелекту. Можна навести декілька аргументів, чому “відпускати не можна”:
– “Якщо ми почнемо давати такі дозволи, то виїдуть всі”;
– “В Україні не вистачає лікарів, тому ми не можемо дозволити від’їзд спеціалістів”;
– “На підготовку спеціаліста держава витратила гроші, тому від’їзд є прямою фінансовою втратою”;
– “Ніхто з-за кордону не повертається, тому ми не віримо вашим обіцянкам повернутися”;
– “Україні немає жодного зиску від іноземних лікарів”;
– “Процес дозволу на навчання за кордоном не урегулюваний міністерством, тому я не можу видати вам жодних паперів”.

Чи виїдуть за кордон всі лікарі, якщо буде надано дозвіл?
Ні, не виїдуть. Із декількох причин:
1. Якщо ми говоримо про виїзд на американську резидентуру, то марно чекати, що всі студенти-медики почнуть готуватися до заокеанських екзаменів одразу після дозволу міністерства. Цей процес є досить важким. Я описав його у попередньому дописі.
2. Потрапити до резидентури щороку стає все складніше — існує велика конкуренція і з американськими випускниками, і з іншими іноземцями, в першу чергу — з індусами.
3. Процес підготовки є дуже дорогим: від початку до кінця затягне на 5-7 тисяч доларів. Більш докладно прошу прочитати мій попередній допис.
4. Далеко не кожен прагне поїхати з Батьківщини, де залишається родина та друзі. Це лише на перший погляд декому здається, що переїзд за кордон є заповітною мрією кожного.

Нестача лікарів в Україні.
Так, ця проблема існує. В першу чергу на селі. Але я мушу відкрити вам страшну таємницю: жодними заборонами на виїзд ви не підвищите бажання студентів працювати там, де вони не хочуть. Якщо молодий лікар не бачить жодних перспектив для кар’єрного зростання, він просто залишить медицину і піде торгувати оргтехнікою або ліками. Замість того, аби рахувати, скільки лікарів держава втратила через їхній від’їзд за кордон, пропоную підрахувати втрати від тих, хто просто покинув медицину назавжди заради медпредставництва.

Гроші, витрачені державою на навчання. 
Тут є два моменти: якщо лікар йде з медицини (дивись попередній абзац), результат — той самий.
Друге: якщо лікар вирішує після навчання за кордоном там залишитися, він може виплатити Україні гроші за своє навчання. Ця пропозиція є дещо суперечливою та вимагає хорошого планування, аби уникнути зловживань (які в Україні виникують кожного разу, коли мова йде про гроші).

Про повернення до України.
Так, люди повертатимуться лише за умови якихось перспектив. Наголошую: навіть не гарантій, а перспектив — важливіщі не гарантовані високі зарплати, а умови для цивілізованої роботи. За можливості відкриття приватної практики та гарантій ведення цивілізованого бізнесу ви побачите створення центрів, де працюватимуть спеціалісти з американською освітою та досвідом роботи.

Зиск від іноземних лікарів.
Стосовно цього пропоную прочитати мій попередній допис. Я твердо впевнений, що при налагоджуванні відповідної програми Україна матиме найбільший зиск від своїх лікарів за кордоном. Скажу навіть більше: держава мусить стимулювати отримання закордонного досвіду своїми лікарями, бо лише так можна підняти нашу медицину до світового рівня. Наступним питанням буде те, які умови потрібні, аби повернути їх додому.

Неврегульованість видачі документа.
Аби полегшити життя співробітникам міністерства (а разом із ними і людям навколо), слід лише врегулювати це питання. Конкретно: потрібен вихід на міністра або заступника та надання підпису під відповідним наказом. Я особисто готовий оформити та надати всі потрібні документи.

Отже, якщо держава хоче, аби її закордонні лікарі підтримували з нею якісь зв’язки та допомагали у реанімації галузі, Міністерству потрібно змінити своє ставлення до них у такому простому питанні, як видача паперу на виїзд.

Буду вдячний за ваші коментарі та пропозиції.

P.S.
В ідеалі ви матимете подати у міжнародний відділ (наприклад) МОЗ заяву на отримання листа (див. приклад тут) та отримати Statement of Need за вказаною адресою. За необхідності також можна надати копію листа українською та англійською.

Тепер залишилася “дрібничка”: домовитися з Міністерством про ці зміни. Допоки цього не зроблено, спочатку чемно розмовляйте із закордонним відділом МОЗ, але налаштовуйтеся йти на прийом до замміністра або міністра.

– – –

Якщо вам подобаються мої дописи, будь ласка, поділіться ними з іншими та підпишіться на розсилку мого блогу у правому верхньому кутку.