Українська стоматологія може певною мірою служити моделлю для реформування медицини. У чому полягяє її позитивний та негативний досвід?

Українські лікарі із заздрощами дивляться на стоматологів: гідна зарплата, сучасне обладнання та матеріали, привітний персонал. “Якщо економічна модель працює там, то чому не використовувати її в медицині в цілому?!” 

Спробую зробити свій ненауковий аналіз переваг і недоліків та з’ясувати, чому нас вчить досвід вітчизняної стоматології. Плюси та мінуси випливають із двох аспектів: форми власності та структури фінансування.

Форма власності.
Сьогодні більшість українських стоматологічних клінік і кабінетів є приватними. Це, на мою думку, має багато переваг:
– створюється конкурентне середовище, у якому пацієнт може обирати лікаря;
– хазяїн клініки сам керує фінансами: скільки витрачати на обладнання, який персонал прийняти на роботу;
– проблеми казнокрадства не існує в принципі.

Отже, дантисти сформували модель українського медичного бізнесу. Звичайно, не все в ній ідеально: напевно, доводиться приховувати прибутки від податкової, “товаришувати” з санстанцією та пожежниками. Однак попри все це, стоматологи доводять, що медичний бізнес в Україні може ефективно працювати.

Так, інші високотехнологічні медичні спеціальності мають свою специфіку та потребуватимуть дещо інших умов ведення бізнесу. Проте, досвід стоматології доводить: економічні відносини в медицині не лише можливі, а й мають переваги та можуть стати поштовхом для розвитку галузі.

Фінансування.
Цей аспект є болючим для пацієнтів, лікарів і суспільства водночас, до того ж він впливає на стоматологів так само, як і на представників інших спеціальностей. Оплата медичних послуг безпосередньо з кишені пацієнта є найпримітивнішою з усіх можливих і має серйозні недоліки:
– велика кількість пацієнтів відмовляється від медичних послуг просто через неможливість сплатити за них;
– лікарі не мають достатньо пацієнтів, тож мусять боротися за платоспроможних клієнтів;
– обмежені ресурси гальмують розвиток галузі;
– замість профілактичної медицина змушена фокусуватися лише на лікувальній функції.

Головним недоліком з усіх мені видається останній — відсутність стимулів до систематичної профілактики. Нагадаю, що людина зазвичай звертається до лікаря у трьох випадках: коли болить, коли стикається із загрозою смерті або каліцтва та коли може заощадити гроші (див. мою попередню статтю).

На відміну від американської, українська стоматологія є лише лікувальною і майже не має профілактичного компоненту. В Штатах пацієнт двічі на рік навідується до дантиста для профілактичного огляду та професійної чистки. Такі візити повністю покриваються страховкою. Аби профілактика перетворилася на звичку, спочатку пацієнта треба до цього підштовхнути. Лікування (пломбу, канал або коронку) страховка компенсує лише частково; іншу частину вартості мусить сплатити пацієнт — а це від 50 до 300 долларів. Отже, існує фінансовий стимул для профілактики.

Проте, навіть за цих недоліків у фінансуванні, великим кроком уперед є легальна оплата за послуги — вона є прозорою та зрозумілою. Це вже само по собі є дуже позитивним надбанням: лікар з пацієнтом перетворюються із злодіїв-хабарників на партнерів.

Отже, висновком із цього ненаукового аналізу є те, що прогрес в стоматології є половинчастим: наявність приватної практики без змін у структурі фінансування. Це протиріччя є гарною ілюстрацією того факту, що реформа охорони здоров’я потребує дій у якнайменше двох напрямках:
1. Реорганізації управління з підвищенням ролі приватної практики та розширенням господарських прав лікарів;
2. Змінення структури оплати медичних послуг — швидше за все, шляхом створення системи державного медичного страхування та стимулювання приватного страхування.

—

Якщо вам подобаються мої дописи, будь ласка, підписуйтеся на розсилку у правому верхньому кутку.