Багато українських лікарів, що відвідують хірургічні курси за кордоном, дивуються можливості робити хірургічні вправи на людських анатомічних препаратах. Артроскопію відпрацьовують на справжніх колінних суглобах, відкриті втручання — на цілому тулобі. Яким чином американські медичні установи отримують тіла померлих та якою є їхня доля?

Бурхливий розвиток медичного бізнесу у Сполучених Штатах стимулює наукові дослідження, інновації та освіту. Жоден з цих напрямків не можливий без використання справжніх людських анатомічних препаратів. У підсумку попит народжує пропозицію. Певна річ, що у США, країні, де закон — понад усе, варто очікувати дуже чіткого регулювання цього емоційного та дещо суперечливого питання.

Спробую коротко описати наступні аспекти:
– Хто займається збором тіл, та з яких джерел померлі потрапляють до них;
– Як тіла перевіряються та зберігаються;
– Хто та яким чином використовує анатомічні препарати;
– Якою є доля тіл після використання.

Хто та з яких джерел отримує тіла:
Провідну роль у процесі збору та обробки тіл відіграють анатомічні відділи університетів та великих медичних центрів, які мають дуже чітку регламентацію щодо цього процесу. Як би незвично це не звучало, майже всі тіла надходять до них від волонтерів. За життя людина може вирішити передати своє тіло у власність університету. За відсутності задокументованих побажать померлого, таке рішення може прийняти родина.

Тут треба зупинитися на загальному ставленні американців до смерті. Незважаючи на всі протиріччя та емоції, вони дивляться на це питання дуже по-філософськи і водночас цілком прагматично. Тут прийнято планувати не лише своє життя, а і смерть. Я був трохи здивований тим, що досить звичною є купівля майбутнього місця на цвинтарі та навіть встановлення там пам’ятого каменя з іменем, датою народження але без дати смерті.

Найчастіше причиною для пожертвування власного тіла на науку є альтруїзм та бажання допомогти людству. Інші прагнуть допомогти родині заощадити на похованні. Університети не пропонують родинам матеріальної винагороди, незважаючи на те, що матеріальний стимул підвищив би кількість бажаючих віддати своє тіло вченим.

Цікаво, які деталі оговорюються в договорі: поряд з умовами використанням тіла — медичні експерименти, навчальний процес або на розсуд університету — можна окреслити, які органи дозволяється використовувати та обговорити долю тіла після завершення експериментів — кремація, захоронення чи передача родині.

Перевірка та зберігання:
Кожне тіло мусить мати при собі документацію, що містить історію хвороби, причину смерті та результати аналізів на інфекційні захворювання, включаючи гепатит В і С та ВІЛ. Аби зберегти механічні властивості та хімічний склад органів, тіла не бальзамуються, а зберігаються у морозильних камерах.

Розподіл та використання:
Великий попит на анатомічні препарати надходить від науковців, розробників медичного обладнання та освітніх програм. Вивчення механічних властивостей органів та їхньої взаємодії з імплантатами потребує величезної кількості матеріалу для досліджень. Студенти-медики вивчають анатомію шляхом припарування справжніх органів.

Фінансова складова є дуже великою у цьому процесі. Медичні центри своїм коштом проводять тести на інфекційні захворювання, зберігають та роблять захоронення тіл після використання. Проте за право використовувати органи для експериментів або навчання відповідні організації також мусять сплачувати. При цьому анатомічні препарати все одно залишаються у власності університетів і мусять бути повернені їм для кремації та захоронення. Після використання тіла передаються родинам для поховання за власний кошт, або кремуються та утилізуються університетом.

Ось така невесела, проте дуже важлива історія. Потрібно окремо сказати, що я завжди спостерігаю дуже поважне ставлення до людських решток з боку американських студентів та науковців.

Більше інформації з цього питання можна отримати за цим посиланням від медичної школи університету Мічігану. Особливо раджу подивитися на їхню інформаційну брошуру для потенційних донорів, що крім іншого також містить форму дозвілу на використання тіла.

Ця ситуація демонструє загальне ставлення американців до смерті, як до частини життя: прагматичне, але з повагою. Не думаю, що від українців найближчим часом можна очікувати чогось подібного. Між тим, питання поводження з анатомічними препаратами все одно потрібно вдосконалити та впорядкувати. Без нього не буде можливим розвиток медичної науки та сучасної хірургії.