Після медичної школи в Штатах, так само як і в Україні, студент мусить пройти спеціалізацію – додатковий час роботи “молодшим лікарем”. Те, що нам добре знайоме як інтернатура, у Штатах називають резидентурою.

Якщо описати відмінність у двох словах: після резидентури ви є фахівцем, здатним приймати власні рішення та самостійно робити операції. В той же час відомо, що після інтернатури молодому хірургу звичайно потрібно знайти наставника, який навчить його бути справжнім лікарем. З чим пов’язана така відмінність у результатах? Не претендуючи на глібокий науковий аналіз, розповім свої спостереження.

На моє переконання, є декілька ключовий компонентів ефективності американського підходу:

– тривалість навчання;
– програма підготовки;
– контроль знань;
– атмосфера стосунків з викладачами-ординаторами (attending physicians);
– дослідницька діяльність;
– зарплата.

Тривалість
Американська резидентура з нехірургічних спеціальностей триває три-чотири роки, з хірургічних сягає п’яти-семи. По-перше, це дозволяє пройти всі потрібні субспеціальності. По-друге, дає час на професійне дозрівання, що в хірургії включає не лише прийняття клінічних рішень, а і вміння працювати руками. Порівняйте це з роком-двома в українській інтернатурі.

До речі, перший рік американської резидентури називається інтернатурою (як “введення у спеціальність”), тобто він розглядається навіть не як етап спеціальної підготовки, а покликаний аби вчорашній студент звикнувся з роллю лікаря.

Програма підготовки
Вона формується відповідальною організацією, що називається ACGMЕ – American Counsil for Graduate Medical Education. Для кожної спеціальності сформульовані вимоги: які курси мусить пройти резидент, в яких умовах навчатися, скільки яких операцій мусить зробити. Якщо український хірург-інтерн може працювати в одному відділенні, скажімо, судинної хірургії протягом всього очного циклу інтернатури, американці вивчатимуть всі існуючі суб-спеціальності (наприклад в ортопедії це будуть травма, спортивна медицина, дитяча ортопедія, хірургія хребта тощо) та інколи коротко суміжні спеціальності (пластична хірургія, опіки, судинна хірургія, інтенсивна терапія тощо).

Контроль знань
Він складається з декількох компонентів: оцінки та звіти від ординаторів на кожному навчальному курсі, складання щорічного екзамену (в ортопедії це OITE – Orthopaedic Intraining Examination) та екзамен на сертифікацію після закінчення резидентури (board exam або просто board). Якщо резидент не відповідає вимогам, його можут звільнити з програми.

Стосунки з викладачами
Про це можна говорити багато, але головна думка така: кожен лікар у навчальному шпиталі є викладачем та постійно працює з резидентами, клінічними ординаторами (феллоу) та медичними студентами. У клініці пацієнт в першу чергу зустрічає резидента, який збирає історію хвороби, робить огляд, потім доповідає знахідки та власний план ординатору. Таким чином він має змогу не лише відпрацювати свої професійні комунікативні навички, а і засвоює процес прийняття клінічних рішень.

Так само і в операційній: в навчальних лікарнях асистенцію виконують резиденти та феллоу. Директори програм пильно стежать аби резиденти не лише “тримали крючки”, а і виконували важливі етапи втручань – те, чого не часто зустрінеш в українських інтернатурах.

Дослідницька діяльність
У різних програмах їй надається різна вага, але у більшості від резидентів вимагається участь у базових або клінічних дослідженнях та публікація результатів. Основною метою є навчити молодого лікаря розуміти науковий процес, критично аналізувати та правильно інтерпретувати опубліковані результати досліджень. Це є важливої навичкою для прийняття клінічних рішень, що базуються на сучасних наукових даних.

Зарплата
Якщо порівнювати зарплату резидента з сертифікованим лікарем, або навіть з годинною оплатою в немедичних спеціальностях, вона не є високою. Проте, гроші є достатніми, аби підтримувати себе та навіть родину з дітьми, сплачувати за житло, машину та відпочинок. Завдяки цьому досягається головна мета: резидент не мусить відволікатися на додатковий заробіток і може присвячувати весь свій час роботі та самоудосконаленню.

Американська система медичної освіти є надзвичайно ефективною, хоча, як і все інше у цьому житті, має свої переваги та недоліки. Звичайно, створення подібної системи потребує великих організаційних та матеріальних витрат. Проте, ця мета не є недосяжною. До того ж, вона є архіважливою, оскільки якісна освіта є основою сучасної медичної системи. Тож, інвестиції є виправданими.