Типовий день в інтернатурі (як називається перший рік американської резидентури) став для мене не просто сюрпризом, а справжнім шоком.

Для початку – трохи історії. Нинішня система навчання резидентів є відносно людяною в порівнянні з тим, як вона виглядала декілька років тому. Сама назва молодого лікаря, який продовжує навчання, “resident”, означає “той, який тут мешкає” на відміну від сертифікованих лікарів – “attendings”, що вільно можна перекласти як “той, котрий щодня навідується до лікарні”. Походять ці назви з тих часів, коли резиденти справді жили у шпиталях.

З часом, після декількох випадків, коли помилки стомлених резидентів коштували пацієнтам життя, було прийнято рішення обмежити кількість робочого часу. На сьогодні резидент не має права знаходитися у лікарні більше ніж 80 годин на тиждень. На хвилинку: якщо працювати без вихідних, це становитиме трохи більше ніж 11 годин щодня. Але, що важливо: не дивлячись на обмежений час, самої роботи менше не стало – просто на той самий об’єм виділяється менше часу.

Схематично робота резидента-хірурга складається з чотирьох складових:
– операційна;
– клініка;
– післяопераційні пацієнти у відділенні;
– консультації.

Клініка звичайно починається о восьмій. Операції – о сьомій-тридцять – восьмій. О шостій-сорок п’ять звичайно відбувається ранкова нарада та розбір консультацій за минулу добу. Тож, обхід у відділенні та документація мають бути зроблені, а плани на день сформовані ще до того. В залежності від завантаження відділення та кількості резидентів на сервісі обхід може починатися о шостій або і ще раніше. Але і те ще не все: до початку обходу мусить бути готовий список пацієнтів з новими результатами аналізів та уточненим розташуванням на поверхах. Тож, інтерн має бути на роботі на тридцять хвилин або годину раніше за інших.

Робочий день новенького інтерна починається о п’ятій – п’ятій тридцять. Попереду на нього чекає день “брудної”, непрестижної але дуже важливої роботи: відділення та консультації.

Від п’ятої ранку і до заходу сонця.