Під час передостаннього року навчання (в резидентурі або клінічній ординатурі) перед молодим американським лікарем постає питання пошуку роботи. Одним з найважчих є вибір моделі медичної практики: академічної або приватної. В той час, коли для української медицини приватна практика залишається чимось езотеричним, в США вона становить найбільший сегмент ринку медичних послуг. 

Я є палким прихильником приватної практики та регульованих економічних стосунків у медицині, коли фінансові стимули спонукають лікарів надавати більш якісні послуги, а пацієнтів — більш відповідально ставитися до свого здоров’я. Бажання розібратися у бізнесових аспектах медицини, аби сприяти їхньому втіленню в Україні, в першу чергу спонукало мене шукати місця у приватній практиці.

Разом з тим, існують декілька важливих відмінностей між цими двома типами практики, які потрібно враховувати. Найбільшою, звичайно, є академічна робота: наукова та викладацька діяльність. Плюс, існує певний зв’язок з розміром медичного центру, що впливає на рівень складності діагностичних та лікувальних процедур, з можливістю окремого лікаря впливати на управління практикою і розміром заробітної платни та стилем життя. У підсумку ваш вибір залежить від особистих цілей: когось приваблює можливість займатися наукою, хтось хоче стати відомим, для одних важливішим є стиль життя, інші просто хочуть багато грошей.

Спробую порівняти ці додаткові фактори та пояснити свій вибір на користь приватної практики.

Для початку треба відзначити, що насправді, коли американці згадують ці два поняття, академічні та приватні центри, в першу чергу вони порівнюють не форму власності, а стиль роботи лікаря. Дуже невелика кількість лікарень є державними. Навіть великі центри належать або університетам, або є неприбутковими організаціями, незалежними від держави.

Наукова діяльність.
Люди мають різну мотивацію займатися наукою: для декого вона є стилем життя та можливістю знаходити відповіді на клінічні питання, для декого — можливістю зробити внесок та залишити слід у цьому світі, для інших — реалізувати власні амбіції та вписати ім’я у пантеон великих. Чим американська медична наука відрізняється від української — вона не є маркетинговим інструментом для залучення пацієнтів. Тут в академічному центрі ви не побачите такої кількості к.м.н., як у звичайній українській районній лікарні. 

Можливість займатися наукою не є чимось унікальним для великих академічних центрів. У будь-кого є можливість отримати фінансування та робити аналіз клінічних результатів або навіть займатися базовою наукою. Проте, перевагою великих центрів є існуюча наукова інфрастуктура, що включає в себе лабораторії, окремі відділи, що допомагають з публікацією матеріалів, доступ до літератури та часто власні фонди для фінансування досліджень. 

Між тим, можливість займатися наукою не є чимось унікальним для великих академічних центрів. Будь-хто має можливість отримати фінансування та робити аналіз клінічних результатів або навіть займатися базовою наукою. Але, перш за все, потрібно бути відвертим з собою: “Чи хочу я займатися наукою та викладанням, а якщо так, то чи зараз — найкращий для цього час?”. Моя відповідь: “Так, хочу. Але не зараз.” Про це — далі.

Доступ до ресурсів та передових технологій.
Звичайно, академічні лікарні є великими медичними центрами з найновітнішим обладнанням та великою кількістю різних спеціальностей. Скажімо, операцію з розділення сіамських близнюків можна провести лише у великому центрі. Іншим прикладом є лікування раку. Такого роду допомогу можливо скоординувати лише у великому академічному центрі. Безперечно, з цієї причини отримувати освіту краще у великих центрах, аби можна було отримати досвід у лікуванні незвичних захворювань та патологій.

В той самий час, будь-які новітні технології доступні і в приватній практиці, що дозволяє проводити комплексні обстеження та проводити складні втручання навіть у невеликих лікарнях. 

Вплив на управління практикою.
В умовах великого академічного центру молодому лікарю складно, майже непожливо, впливати на управління практикою. Коли ти бачиш, що можна було б зробити краще, твої руки зв’язані. Всі управлінські рішення приймаються керівництвом та спускаються простим лікарям для виконання: скільки пацієнтів дивитися, скільки операцій робити, хто тобі допомагатиме у клініці. У невеликому приватному центрі відстань до керівництва є значно меншою. Твій заробіток напряму залежить від кількості пацієнтів та операцій. Тому ти можеш сам вирішувати, яким чином більш ефективно організувати свою практику.

Це питання для мене було також дуже важливим. У мене постійно з’являються ідеї, як можна щось змінити. Протягом навчання, я двадцять років робив те, що мені казали, без можливостей впливати на це. Я хочу будувати свою практику, маючи важелі впливу на неї.

Оплата праці.
В академічній медицині зарплати звичайно нижчі від приватного сектору. Це пояснюється більшими відрахуваннями на підтримку інфраструктури, в наукові та освітні фонди. Звичайно академічні лікарі отримують фіксовану зарплату, що серед іншого дозволяє викреслити з рівняння бажання призначати дорожчі дослідження чи процедури та отримувати за них більшу компенсацію. В приватній медицині лікар отримує всю оплату за надані послуги мінус відрахування на операційні витрати (оренда приміщень, оплата роботи персоналу тощо). Про структуру лікарської зарплати я напишу в окремій статті.

Хтось може зі мною не погодиться, але я вважаю, що для особистого комфорту рівень оплати праці в американській медицині більш ніж достатній в обох типах практики. Тому цей фактор не був для мене вирішальним. 

Стиль життя (lifestyle).
Життя академічного лікаря багато у чому нагадує таке в резидентів та клінічних ординаторів: велика кількість завдань та відповідальність перед керівництвом. В будь-якому разі, лікар не повністю належить собі, а мусить більшою мірою прислухатися до боса. В приватній медицині ти є сам собі босом та можеш робити те, що ти вважаєш кращим для своєї практики. У моєму випадку, замість наукової діяльності мене більше приваблюють клінічна діяльність та питання організації охорони здоров’я. Плюс, залишається час на громадські проекти з українською громадою та на ведення цього блогу.

Розповсюджена думка, що з чотирьох видів діяльності можна бути успішним не більше, ніж у трьох (хтось каже двох). Тож, кожен лікар у свій час мусить вибрати, що є для нього пріорітетним: клінічна робота, громадські проекти, родина, академічна діяльність. Мої пріорітети на сьогодні включають перші три з цього списку.

Такими стали причини, чому після двадцяти років, проведених у великих академічних центрах, лікарні Мечнікова, Мейо, Хопкінсі та Клівленд клінік, я вирішив розпочати свою власну практику у невеликій приватній лікарні в центрі Техасу.