Про українську медичну освіту

Чи наші лікарі справді є найкращими у світі, у чому нас переконували протягом усього навчання? Чи ми маємо найголовнішу передумову появи таких фахівців: найкращу медичну освіту

 

Приводом до написання цого посту став обмін думками у фейсбуку, коли одна дуже приємна людина, лікар за освітою, написала про іншого дуже відомого лікаря: “Мені подобаються всі його думки окрім поглядів на вакцинацію та гомеопатію”. Головне, що мене засмутило, то це аматорський рівень дискусії на ці “суперечливі” теми. Хотілося, аби два лікарі могли обговорювати їх, спираючися не на емоції, а на логіку та наукові дані. Цей (один з багатьох) приклад є своєрідним вироком нашій системі медичної освіти.

Протягом шостого року навчання в Медичній академії я мав нагоду три місяці стажуватися у Школі медицини та стоматології Університету Рочестера, штат Нью Йорк. Порівнюючи свої теоретичні знання та практичні навички з американськими студентами третього курсу, я одразу відзначив суттєві відмінності у рівні підготовки. Як не прикро це визнавати, порівняння було не на мою користь.

Я впевнений, що такий результат полягає у принципових відмінностях, що закладені у саму філософію медичної освіти. Як мінімум два фактори дозволяють американцям досягати високих результатів у підготовці:
– увага до практичніх клінічних навичок;
– наголос на важливості доказової медицини у прийнятті клінічних рішень.

Практичні навички
На відміну від українських медичних шкіл, де контакт з пацієнтами невпевнено розпочинається з пропедевтики внутрішніх хвороб на третьому курсі та так само невпевнено триває аж до самого випуску, американські студенти вперше стикаються з реальними клінічними ситуаціями на другому курсі. Починаючи з третього року (нагадаю, що медична школа забирає лише чотири роки) більшість свого часу вони проводять на поверхах лікарень, працюючи як невід’ємна частина лікувальної команди. Про таку організацію навчання я писав у попередній статті.

Студенти не роблять реальних призначень, що впливають на лікування пацієнтів. Проте вони вчаться клінічному обстеженню, використанню додаткових методів та формулюванню плану лікування, що безперервно перевіряється резидентами та ординаторами. Раз або двічи на тиждень вони мають лекції та практичні заняття, працюють у хірургічних лабораторіях та одразу мають змогу бачити, як ці нові знання використовуються на практиці.

Через таку інтегрованість теорії та практики американські лікарі навіть не можуть уявити, як на початку резидентури першим повчанням від ординатора може бути “Тепер забудьте все, чому вас вчили в інституті. Справжнє життя — інше”. Визнайте, мої українські колеги: чи вам особисто доводилося чути таку пораду?

Роль доказової медицини
Читачі цього блогу напевно знають, але, все одно, дозволю собі нагадати про роль доказового методу в сучасній клінічній медицині. Він дозволяє виробити рекомендації для лікування, що базуються на результатах об’єктивних досліджень, а не лише власного досвіду лікаря. Доказова медицина виділяє п’ять рівнів рекомендацій (дивіться таблицю за посиланням), серед яких власний досвід є найнижчим. Вона не заперечує важливості досвіду, але рекомендує використовувати найвищій з наявних рівнів.

Який вплив має доказова медицина на навчання американських студентів-медиків? Перш за все, окрім простої подачі знань, медична школа показує, яким чином ці знання були здобуті. Поряд з підручниками студентів заохочують до використання ПабМеду та повних текстів оригінальних статей у наукових журналах. Вони вчаться знаходити та використовувати надійні джерела інформації та критично оцінювати якість досліджень — навичкам, що допомагатимуть їм протягом усього професійного життя (дивіться мій попередній допис на цю тему).

Озброєні цими знаннями, в дискусії про вплив імунізації вони посилатимуться на наукові статті з цієї теми. При плануванні операції або виборі лікування вони шукатимуть останні рекомендації професійних організацій. Таким чином створюється середовище, де кожен лікар відчуває себе частиною великої наукової громади, в якій він — безпосередній учасник. Навіть якщо він особисто не проводить дослідження, а використовує їхні результати для прийняття клінічних рішень.

Американська система медичної освіти не є ідеальною. У цьому мінливому світі навряд чи щось взагалі може бути ідеальним. Але вона є дуже мобільною, що швидко пристосовується до вимог сучасної медицини. Саме цей приклад має наслідуватися українською медичною освітою.

Доки наші лікарі не відчують важливості використання наукового метода, доти серед них триватимуть аматорські дискусії про “загрозу вакцинацій”, “доречність гомеопатії” та іншу езотерику. Чи я хочу, аби ми взагалі припинили ці розмови? Ні. Але я мрію про те, аби вони перейшли з рівня посилань на теорії змови до сучасної наукової дискусії: “Чи існує статистична відмінність у рівні захворювання на аутизм у вакцинованих дітей?”,  “Чи є гомеопатичні препарати кращими за плацебо?”.

 

Orthopaedic Spine Surgeon

Український лікар з Дніпропетровська, який отримав додаткове тренування у Сполучених Штатах і зараз працює спинальним хірургом у приватній практиці в Техасі.

Я залишаю за собою право видаляти коментарі не за темою та образи.

  • Ivanka Nebor

    Пане Сергію, з приводу Ваших коментарів про “вищу” освіту я повністю погоджуюся. Проблемою також є немалий апетит ректорату вишу. Кожен рік наш ВУЗ хизується рекордною кількістю студентів прийнятих на перший курс. Пріоритетом є не якість ,а кількість.В той час,коли в групі має бути не більше 6-8 людей ,у нас в групах по 14-15. На старших курсах нас дуже рідко опитують,в основному ми обмежуємося тестуванням та письмовими задачами.До хворих рідко ходимо, адже 14 чоловік у палаті це накладно для лікаря, незручно для пацієнта і ,правду кажучи, мало результативно для самих студентів.Деколи нас ділять на декілька груп по 4 людини, але викладач не може контролювати процес та чогось навчити. Чи буде доцільним в такому випадку при вступі у ВУЗ попри ЗНО додати ще вступні екзамени ? По правді, дуже невелика кількість викладачів зацікавлені в своїй роботі. Якось дивно деколи спостерігати за тим ,як багато в розумінні і навіть любові до предмету залежить від викладача.Чи є такий “феномен” в США?

    • Sergiy Nesterenko

      Так, звичайно. І в США викладачі мають різний рівень зацікавленості у студентах. Але у них склалася загальна культура навчання та професіоналізму. Може тому, що до медичних шкіл рідко потрапляють випадкові люди. А у нас, ви ж знаєте, часто можна спостерігати студентів, яким в медицині не місце.

      Про загальну культуру професіоналізму я ще напишу окремо, а про культуру навчання писав раніше ось тут: http://sergiynesterenko.com/?p=18

  • Пане Сергію, ви цілком правильно змалювали ситуацію. Наша постсовдепівська система медичної освіти старомодна та примітивна. Те ж саме стосується практичної медицини. Ось тут газета “Ваше Здоров’я” надрукувала мій виступ на минулорічному з’їзді Всеукраїнського Лікарського Товариства http://www.vz.kiev.ua/pershi-uspixi-pilota/ (починаючи з підзаголовку “… і що таке погано”)

    • Sergiy Nesterenko

      Дякую, Миколо. Пропоную разом думати, як можна змінити ситуацію. Звичайно, мені в своїй ситуації легко розмірковувати, в той час, як ви в цій реальності жевете. Тому я не дуже хочу виступати таким собі “розумним родичем”. З іншого боку, я можу собі дозволити подивитися на ситуацію з боку, при цьому знаючи, як вона виглядає зсередини.

  • олександр

    Ви літаєте в космосі!!! Український лікар, особливо ще СРСРої школи, хороший спеціаліст, клініцист! Адже без всяких там доплерів і мрт-кт може поставити діагноз. Як приклад, у Польщі при порізі пальця ножем роблять КТ! Так шо не треба бочку котити на укр лікарів. Безлаборні лікарі є всюди чи то Украіїні чи США

    • Sergiy Nesterenko

      Ок. Дякую за коментар.

    • Sergiy Nesterenko
    • Peter Martynov

      Олександр. А я би сказав що навіть навпаки. Через те що вартість інструментальних обстежень в США сягає небес, то будь-який професійний лікар там не буде призначати МРТ, КТ чи щось інше пацієнтові без наявних на то показань. І навпаки в Україні лікарі одразу, інколи навіть не роблячи нормального фізикального обстеження і збору анамнезу відсилають пацієнтів на порівнянно дешеві УЗД і інші обстеження і аналізи, а потім лікують не пацієнта а результати МРТ і аналізи.

  • Дякую за пост! Цікаво, і головне, як на мене, правильно акцентовано, ЩО САМЕ може бути запозичено з американського досвіду.

    • Sergiy Nesterenko

      Дякую. Але це все – лише спостереження та роздуми.
      Але яким чином достукатися до тих, хто має вплив та бажання змінювати ситуацію?

      • Медична освіта це один з компонентів цілісної комплексної системи охорони здоров’я. На мою думку треба набратися трохи терпіння і дочекатися від відповідних державних інституцій України накінець презентації тієї системи охорони здоров’я, яку планується реалізовувати. Поки з рівня Президента ми знаємо тільки про основні вектори майбутньої системи, а конкретні кроки поки широкому загалу не презентовані. Тоді можна буде думати і обговорювати всі її компоненти.

  • Igor Khalin

    Дуже гарний пост! Та й взагалі, ви робите дуже корисні речі, коли ділитися своїм досвітом. В свій час, мені саме цього забракло, щоб побудувати кар’єру у бажанаму напрямку. У контексті вашого поста хочу добавити одну дуже важливу деталь щодо вікладання на медичних факультетах у “нас” та на “заході”. Я викладав і там і тут, та на мою думку, з самого початку навчання системи відрізняються за ще одним дуже великим принципом. У нас викладають предмети: анатомія, гістологія, фармакологія…і студенти вчать-вчать, а навіщо, і що саме, іноді й не зовсім уявляють. А там предметам в нашому розумінні увага не приділяється, а акцент робиться на ПРОБЛЕМАХ, які треба студенту вчитися вирішувати с перших років навчання. Якщо проблема профессійно поставлена, то для її вирішування студенту треба вивчити анатомію, фізіологію і т.і. Він спочатку знає навіщо йому анатомія та як він буде вікористовувати отримані знання. Тому треба міняти дуже багато у вітчизняній системі, та й максимально її інтегрувати в світові. Але…щось не видно за 25 років нікого, кому це цікаво..

    • Sergiy Nesterenko

      Дякую! Згоден з тим, що медична освіта на заході обертається навколо клінічних ситуацій. Навіть на тестуванні з анатомії питання ставляться у контексті клінічних сценаріїв.
      Стосовно того, що нікому це не цікаво, не зовсім згоден: багато кому цікаво, у першу чергу самим студентам. Нашими найкращими викладачами були ті, хто міг пояснити, навіщо мені знати анатомічні деталі.
      Скажу навіть більше: для змін не потрібно, аби вони були цікаві геть усім. Насправді для змін потрібна лише критична, а не абсолютна більшість, і декілька справді активних людей.

      • Igor Khalin

        Дякую за відповідь! Абсолютно згоден з Вами, що перш за все це цікаво студентам, та не тільки цікаво а й дуже потрібно. Це в першу чергу для них. Аля я мав на увазі не стільки студентів, скільки систему. Поки що системі це не цікаво. Коли я працював заступником декану за роботою с англомовними студентами у Харківському Медичному Університеті, я пропонував зробити хоча б одну англомовну группу для вітчизняних. Я розмовляв та умовляв багато своїх босів. Знаєте, воно аж кричало: чому ми навчаємо іноземців і не навчаємо нашіх? Бо знання англійської це ключове питання в сенсі розвитку професіоналізму. Як Ви казали, студентам потрібно вчитися користуватися Пабмедом, а це тільки английська. Я не буду казати, чим моя активність закінчилася… Це маленький, але дуже важливий крок до імплементації нашої системи до світової. Якщо була б така группа, далі можна розмовляти з іноземними університетами щодо співробітництва та обміну. Я впевнений можно знайти ті, що зацікавяться.Та в кінцевому рахунку, в ідеалі: набор студентів в тому числі за результатами IELTS, pre-clinical в Україні, а clinical в Канаді, США чи Європі, і далі і далі аж до визнання наших дипломів хоча б в одному нашому університеті. Також і викладачів треба підтягнути до того ж рівня. Думаю років за десять можна за таким планов досягти цього. Та ось думаю, що якщо буде зрозуміло, що там будуть вчитися не діти ціх боссів, зацікавленність різко впаде…Може я драматизую, але це мій досвіт в Україні. Та судячи по речам, що кояться зараз у Кабінеті Міністрів правда десь навколо..бо університет це маленька модель нашого суспільства. Дуже хочу бути неправим.