Якщо постаратися виділити основну відмінність американської медичної освіти від української, нею, напевно, стане значно більший акцент на практичну роботу з пацієнтами. Починаючи з третього, а в деколи і з другого року в медичній школі студент проводить до 70-80% свого часу на поверхах лікарні замість навчальних класів. Але про все по порядку. Медична школа є другим етапом отримання вищої освіти: одразу після закінчення середньої школи (high school) в 17 років ви мусите спочатку отримати ступінь бакалавра в коледжі (цей етап також називається undergraduate education або undergrad).

Що цікаво, велика кількість студентів на цьому етапі отримує освіту за фахом (major subject), який не завжди напряму пов’язаний з медициною. В моїй резидентурі, наприклад, були люди з інженерними, гуманітарними та навіть воєнними спеціальностями. Для подачі документів до медичної школи існує ряд вимог: курси з біології, хімії та фізики – так званий pre-medical track (посилання на вікіпедію: http://en.wikipedia.org/wiki/Pre-medical). Звичайно студенти можуть обрати ці курси в коледжі поряд з основною спеціальністю.

Після закінчення коледжу та отримання bachelor degree іде вступ до медичної школи. Багато людей беруть перерву на рік або трохи довше та звичайно займаються якоюсь волонтерською роботою, наукою, подорожують або працюють. Причиною цього є не лише бажання відпочити, а радше покращити своє резюме (СV – Curriculum Vitae). Річ у тім, що не зважаючи на високу ціну  навчання в медичній школі, при вступі до неї існує великий конкурс. Тому, при відборі кандидатів враховують не лише академічні успіхи, а й інтереси чи роботу поза школою.

Як я вже казав, медична школа займає чотири роки, але саме навчання в нашому українському розумінні (в групах та з викладачем) триває навіть менше. Вся концепція американської медчиної освіти побудована навколо засвоєння матеріалу через практику. Так, звичайно, в них є і лекції, і практичні заняття, але починаючи з другого-третього курсу все більше уваги приділяється роботі безпосередньо з пацієнтами в лікарні або клініці (до речі, під “клінікою” американці розуміють те, що ми в Україні називаємо поліклінікою – про неї буде окрема розповідь).

Протягом першого і другого років студенти проходять інтенсивний курс базових медичних диспиплін, таких як анатомія, мікробіологія та фармакологія. Ніхто не відволікається на політологію чи американську історію – все це було пройдено у коледжі.

Протягом третього року лекції та практичні заняття також тривають, але займають не більше одного дня на тиждень. Весь інший час зайнятий роботі в лікарні: студенти вчаться розмовляти з пацієнтами, робити обстеження, документувати та бути частиною лікувальної команди, включаючи резидентів, сертифікованих лікарів та середній медичний персонал.

Невелике відступлення щодо “лікувальної команди”. В академічних медичних центрах велика частка роботи припадає на команди резидентів. Структура може змінюватися в різних центрах, але в моїй резидентурі було дві основні команди: доросла та дитяча ортопедія. До кожної входили декілька резидентів різних років навчання: один-два інтерни, один другий рік, один-два резиденти четвертого року та один чи два чіфи (резидент останнього року, який є відповідальним за весь процес). Студенти звичайно прикріплюються до таких команд та є активними учасниками лікувального процесу: збирають клінічну інформацію, роблять клінічний огляд та прості маніпуляції, асистують в операційній.

Грубо кажучи, медична школа є процесом підготовки до вступу до резидентури: до кінця третього року мусиш обрати бажану спеціальність. Майже весь четвертий рік в медичній школі студенти зайтяті подачою документів, ротаціями в інших медичних школах та відвідуванням співбесід на резидентуру. Після березня четвертого року, коли стають відомі результати матчу, більшість студентів розслабляються та присв’ячують свій час відпочинку та підготовці до резидентури, яка починається з липня.

Резидентура та клінічна ординатура (феллоушип) є основними компонентами спеціальної підготовки лікаря. Тривалість змінюється залежно від фаху: резидентура з ортопедії забирає 5 років, звічайний феллоушіп – один додатковий рік. В нейрохірургії резидентура – 7 років, два з яких ідуть на наукову діяльність або на субспеціалізацію. В нехірургічних спеціальностях резидентура триває три-чотири роки, після яких іде феллоушіп ще на додаткових два-три роки.

Резидентура є обов’язковим компонентом, без якого не можна працювати. Феллоушіп дозволяє поглибити знання із більш вузької спеціальності та покращує шанси знайти гарну роботу.

Таким є типовий шлях до омріяної спеціальності в Штатах. Чи є він кращім ніж в інших країнах? Відповідь на це питання, мабудь, потребує більш детального аналізу. Тут можу сказати лише одне: від є реальним та зрозумілим. Він не є шляхом для обраних. Якщо ти тяжко працюєш, ти можеш розраховувати на місце в омріяній спеціальності.

—

Якщо вам подобаються матеріали на моєму блогу, прошу підписатися на розсилку у верхньому правому кутку на цій сторінці.