Клініка є одним з тих слів, що звучать однаково, але мають різне значення в українській та англійській. Ми, українські лікарі, під цією назвою в першу чергу розуміємо академічну лікарню або лікарняне відділення. В американській медицині це слово має відмінне та дуже специфічне значення, найближчий переклад якого звучатиме як “амбулаторний прийом”. Синонімами клініки є outpatient clinic або просто office.

Великою відмінністю від нашої пострадянської системи є відсутність “хірургів поліклініки” як окремого класу. Якщо ти хірург, то мусиш частину свого життя провести в офісі: сам приймаєш нових пацієнтів, сам вирішуєш, хто потребує хірургічного втручання та сам дивишся їх після операції, знімаєш шви та направляєш на реабілітацію. Така структура існує в наших українських (не дуже розповсюджених) приватних лікарнях, проте в Америці вона працює і в невеликих приватних, і в велетенських академічних центрах. Однією з історичних причин є структура оплати праці: звісно, хірург заробляє основні гроші в операційній. Тому він сам намагається скерувати “потік пацієнтів” на себе.

Я бачу в такій структурі безперечні переваги: хірург несе повну відповідальність за долю пацієнта на кожному кроці лікувального процесу. Переваги для пацієнтів: зрозумілий шлях на прийом до бажаного лікаря – без зв’язків та намагань “споймати доктора у відділенні між операціями”. Безперечно, є переваги і для хірурга: можливість створити потік пацієнтів та відсутність залежності від “хірурга поліклініки”, професора або зав. відділенням які мусять направити пацієнтів саме тобі або просто “допустити до стола”. Плюс, лікар має змогу підвисити свій професійний рівень, спостерігіючи не лише за короткостроковими, а й за віддаленими результатами лікування.

“Всі люблять операційну; ніхто не любить клініку. Але без неї не можна.” – це можна почути знов і знов від резидентів та аттендингів (американських ординаторів). Клініка – це те місце, звідки ти береш пацієнтів для операційної. Це те місце, де ти спостерігаєш за їхнім одужанням, куди вони приходять зі своїми непередбачуваними проблемами. “В клініці я можу навчити тебе більшого, ніж в операційній” – завжди повторював керівник моєї клін. ординатури.

Звичайний тиждень американського хірурга складається з двох-трьох дней в операційній та двох-трьох – в клініці. Кількість пацієнтів на прийомі коливається залежно від спеціальності, типу пацієнтів, відсотку “хірургічних” хворих. В середньому це 15-25 пацієнтів на день, включаючи нових, тих, хто проходить неопераційне лікування, перед- та післяопераційних. Якщо лікар має помічників – резидентів, феллоу, медичних студентів або середній персонал, кількість може сягати 40, навіть 50-60 пацієнтів на день.

Потрібну кількість пацієнтів приблизно можна розрахувати наступним чином: скільки нових пацієнтів треба дивитися, аби наповнити операційні дні? Якщо ти маєш два операційних дні на робиш в середньому 4 операції в день, то мусиш направляти на операцію 8 пацієнтів на тиждень. Відсоток нових пацієнтів, що потребують хірургічного лікування – 20-50, що залежить від відбору пацієнтів на етапі призначення консультації. Тож, маєш приймати 16-40 нових пацієнтів на тиждень. Додайте до них післяопераційних пацієнтів та тих, хто проходить консервативне лікування.

Звичайно клініка розташована в окремому примішенні, інколи навіть в іншому кінці міста – все робиться для зручності пацієнтів, аби залучити їх як мога більше. Порівняйте з нашими українськими хірургічними відділеннями, де нових пацієнтів доводиться дивитися в ординаторській. Плюс, звичайно, прийом ведеться лише за попереднім записом. Тому натовпу перед своїм кабінетом лікар не бачить.