Наркотичні знеболювальні є значно більш розповсюдженими в американській медицині порівняно з українською. Тим не менше, так само як і в Україні, навколо них існує багато протиріч. Пропоную розібратися, як у США регулюється призначення цих препаратів.

Коли працював лікарем в Україні, я міг з великим зусиллям згадати навіть назву наркотичних препаратів. Післяопераційні пацієнти звичайно отримували НПЗП, інколи трамадол або кеторолак. Дещо езотеричний Омнопон наче десь існував, але ніхто його не бачив.

В американській медицині, в першу чергу в хірургії, опіоїдні знеболювальні є значно більш поширеними. З перших днів резидентури я мусив не лише вивчити дози та відносну ефективність якнайменше чотирьох опіоїдних препаратів, а і зважити переваги та недоліки їхнього призначення.

Більш вільний доступ до опіоїдних знеболювальних має безперечні переваги та є гуманним по відношенню до пацієнтів, які потребують лікування болю. Так само вони є корисними для лікарів, які отримують додатковий інструмент допомоги хворим. В першу чергу йдеться про пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді та людей з термінальною старією раку. Немає жодної причини, чому ці люди мають страждати.

В той же час надто широке використання цих препаратів має свої недоліки: клінічні та соціальні. Сонливість, негативний вплив на дихання та травлення, розвиток залежності є добре відомими ускладненнями. На додачу до цього опіоїди можуть потряпляти на чорний ринок та перепродаватися на вулицях. Американські відділення невідкладної допомоги (Emergency Departments) потерпають від напливу пацієнтів, що симулюють або перебільшують свої симптоми аби отримати наркотики. Окремою, хоча і не дуже розповсюдженою, проблемою є зловживання самими медичними працівниками.

Звичайно, оберт наркотиків має суворо регулюватися. Проте, це не має означати заборону. Знаходження оптимального балансу є важливим хоча і досить складним. Саме тому використання наркотиків в американській медицині нагадує гойдалку: в один період переважає розуміння того, що пацієнти потребують цих препаратів, в інші — страх перед зловживаннями. Зараз ми знаходимося у другому періоді: облік препаратів та їх виписки створюють необхідність у додаткових кроках з реєстраціх, виписування навіть “легких” опіоїдів на бланках жорсткої звітності, неможливість призначати їх через інтернет.

Обіг опіоїдів регулюється окремою організацією, Drug Enforcement Administration, DEA. Кожен лікар, який призначає ці препарати, ортимує власний ідентифікаційний номер (DEA number), що розміщується на рецептах. Використовуються спеціальні захищені та пронумеровані рецептурні бланки. Кожне призначення вноситься до реєстру, що дозволяє відслідковувати можливі зловживання з боку лікарів та пацієнтів. Наприклад, якщо пацієнт отримує наркотики від декількох лікарів, кожен з них отримає листа від DEA, що зверне на це увагу. Так само суворо регламентується використання цих препаратів середнім медичним персоналом.

Сподіваюся, що закордонний приклад може сприяти більш збалансованому підходу до регулювання знеболюючих в Україні замість простої заборони, що стане великою допомогою пацієнтам, які потребують цих ефективних препаратів.